«Пісня Ахілла» авторства Мадлен Міллер є переосмисленням історії про Ахіллеса – «найкращого з греків» та Патрокла – «найкращого з чоловіків», проте ці звання їм треба ще заслужити впродовж історії. Сюжет роману охоплює дитинство героїв, початок та частину Троянської війни, а також смерть головних персонажів. Молодого принца Патрокла, звинуваченого у вбивстві, було заслано на землі короля Пелея. Там осоромлений хлопчик подружився із місцевим принцом Ахіллесом, незважаючи на їхні відмінності. Із часом, як вони зростають та перетворюються на юнаків, їхній зв’язок переростає у щось глибше, незважаючи на невдоволеність цим матері Ахіллеса – морської богині Тетії. Проте, коли до них доходить слово про викрадення Єлени зі Спарти, Ахіллес має слідувати своїй долі та доєднатися до війни проти Трої. Розриваючись між коханням та страхом, Патрокл йде за ним.

Хоча Патрокла зазвичай називають другом Ахіллеса, Платон та Есхіл вказували на романтичний зв'язок героїв. Під час написання Міллер зверталася до творів Овідія, Вергілія, Софокла та Аполлодора Афінського.

"Я боялася, що люди скажуть, що я образила Гомера", - зізнавалася Міллер в інтерв’ю “Афіша Daily”. – «Мій Патрокл загалом відповідає гомерівському. Я перечитувала «Іліаду» у пошуках ключів до цього персонажа і там є цікаві описи. Гомер каже, що Патрокл завжди ніжний та добрий до всіх — про це часто забувають. Люди думають, що він воїн, компаньйон Ахіллеса, але це справді важливі риси. Ніжність і доброта стали основою для характеру мого персонажа — і вони роблять зрозумілішим горе Ахілла від втрати близької людини».


І справді, навіть знаючи сюжет «Іліади» зі школи, момент смерті Патрокла, описаний Міллер, зовсім по-іншому відчувається читачем. Те, як Ахіллес не міг віддати тіло свого компаньйона для церемонії поховання, ніжно обіймаючи його, як жорстоко він повівся з тілом вбитого ним Гектора, винного в смерті Патрокла, яке полегшення він відчув, коли, нарешті, був убитий стрілою Аполлона – те, як емоційно Мадлен Міллер передала біль від втрати коханого, дійсно змушує подивитися на «Іліаду» під іншим кутом.

Історики та дослідники полюбляють називати одностатеві пари друзями, а не коханцями, як це сталося і в ситуації із цими двома греками. Проте інший погляд на ці стосунки, звернення до оригінальних джерел їхнього опису в текстах Платона, Есхіла, Овідія, Вергілія, Софокла та Аполлодора Афінського, та відображення цього в сучасному романі є ніби ковтком свіжого повітря, яким можуть насолодитися носії 25 різних мов світу, якими перекладено «Пісню Ахілесса» та яким вже насолоджуються понадь мільйон читачів в усьому світі.

«Пісня Ахіллеса» потрапила до списку бестселерів The New York Times у 2011 році, а письменниця за її написання удостоїлася літературної премії «Оранж» (примітка: жіноча літературна премія) у 2012 році.
Тож, якщо ви полюбляєте давньогрецьку міфологію, бойовики та історії про кохання попри всі перешкоди, то цей роман точно не залишить вас байдужими!

Так само, як "Пісня Ахіллеса" є переосмисленям історії про Ахіллеса та Патрокла, так і "Цирцея" є переосмисленням міфів та легенд про Цирцею.
Історія розповідається самою Цирцеєю - німфою, чаклункою, зненавидженою дочкою Геліоса, вигнаною на острів за магію, якої так бояться боги. Сотні років ми живемо з нею, в її голові, з її левами та вовками, з її магією, болем, надією та руйнуванням. Спостерігаємо за створенням морського чудовиська Сцилли, намагаємося не потрапити під чари Гермеса, ніжно любимо Дедала і плачемо над смертю Ікара, приймаємо Одіссея і, подібно до Цирцеї, заплющуємо очі на його вади. Разом із нею ми протистоїмо Афіні в її спробах вбити сина німфи - Телегона, та вітаємо на своєму острові сина Одіссея та Пенелопи - Телемаха. А під кінець схрещуємо пальці, сподіваючись, що авторка напише історію по-своєму та дасть героїні інший фінал.

Міллер майстерно жонглює знайомими сюжетами: одні міфи лишає канонічними, а інші вивертає, дає їм інший сенс, плете з них нові зав'язки для сюжету. І герої вже – не легенди, а прості люди зі своїми вадами, близькими нам, смертним, а боги... Тут боги не милостиві, ох, зовсім не милостиві.

Цирцея - чаклунка, і в її владі оголити справжню суть живого. Але одного вона боїться – випробувати закляття на собі. Уразлива, любляча, виснажена, розгублена, зла, мудра, мстива, сильна. Вона живе своє гірке, нескінченне життя, і немає в ньому нічого справжнього та вічного, крім її тіла та острова. Жінка, богиня, дочка, коханка і, нарешті, дружина, яка просто хотіла кохання і всією своєю сутністю повстала проти жорстокості та егоїзму богів.

У 2018 році «Цирцея» була названа найкращим фентезі-романом за версією "Goodreads Choice Awards", отримала нагороду "Red Tentacle Kitschie" за найкращий роман і була переможцем літературної премії "Athenaeum". У 2019 році роман потрапив до короткого списку Жіночої премії в категорії фантастики та міфоепічної фантастики.

Любителі давньогрецьких міфів та легенд надзвичайно високо оцінили твори Мадлен Міллер. Насамперед, в роботі письменниці цінується те, що вона не просто грає з матеріалом, тасуючи його, інтерпретуючи та вибудовуючи свої унікальні тексти, а те, що вона дуже глибоко та ясно розуміє, навіть, можна сказати, відчуває дух античної Еллади та її мешканців, їхні світовідчуття та принципи, на яких і будується міфологічний простір.

Образи богів, героїв, чудовиськ та інших персонажів давньогрецьких міфів, які авторка ретельно збирає по розрізненим і найчастіше суперечливим джерелам, у неї наповнюються реальним життям, набувають переконливих та всім нам знайомих рис, що врешті складаються в цілісних та фактурних персонажів. І вчинки їх начебто й наближені автором до нашого розуміння та наших реалій, а все одно ростуть із картини світу, психології, понять стародавньої Еллади.


Якщо підсумувати все вищесказане, то коротко творчість Мадлен Міллер можна описати так: атмосферно, легко, все на своєму місці.